24 лютого 2022 року... День, що назавжди змінив кожного українця...День, який поділив наше життя на 2 частини. В одній із них лунає щасливий дитячий сміх, а в іншій — нестерпний материнський плач жінки, яка схилилась над загиблою дитиною. Таке вже наше тепер сьогодення...

Війна дала зрозуміти нам , що ми живемо на світі завдяки нашим захисникам. Ми маємо справжніх Героїв, які нас захищають. Якби не вони, ми б не змогли спокійно прокидатись зранку у своїй домівці і пити каву. Неочікувана агресія росії змусила покинути мирне життя, свої сім’ї, свою роботу і стати на захист рідної землі. І яка б професія не була, всі вони — цивільні, військові, медики, різноробочі — всі вони в одну мить перетворилися на мужніх воїнів, які захищають нас і зброєю, і серцем. Адже їм небайдужа доля українців. Вони не чекали, коли ворог прийде до них, а самі пішли на зустріч із ним. Їхня мета — вибити ворога із нашої землі.

Одним із таких Героїв був і наш Андрій... Його ім’я назавжди буде вписане в історію села, Іванківщини та України , адже він віддав за наше майбутнє своє молоде життя. Народився Глущенко Андрій 1 липня 1994 року у селі Шпилі тоді ще Іванківського району, що на Київщині. Був середньою дитиною в сім’ї. Мав двох сестричок, яких любив понад усе. У 2001 році пішов до першого класу Шпилівської загальноосвітньої школи. Там і закінчив 11 класів у 2012 році. Вчителі згадують свого учня лише теплими спогадами як людину, що завжди прийде на допомогу у будь-якій ситуації. У 2007 році батько Андрія помер. Дітей виховувала одна мама..Потім Андрій вступив у Катюжанське ВПУ. У 2014 році закінчив навчання та отримав спеціальності “Слюсар з ремонту автомобілів” та “Водій автотранспортних засобів категорії С”.У 2015 році був призваний на строкову службу у військову частину 3029 ,що знаходиться у місті Запоріжжя. 23 травня 2015 року прийняв військову присягу. Закінчив службу 2 листопада 2016 року. З того часу Андрій працював на одному з лісових підприємств.

Він був дивовижною людиною. Дуже любив спорт. Не уявляв свого життя без футболу. Був активним учасником місцевої команди. З нетерпінням чекав кожну гру. Залишились лише фото. А ще футбольний м’яч, зображений на пам’ятнику, яким вже ніколи не зіграє Андрій, на жаль...

Андрій любив життя. Своє енергією хлопець заполоняв простір навколо. Був завжди веселим, мав багато друзів. Він назавжди залишиться у їхній пам’яті, адже був частинкою їхнього життя.

Після деокупації Іванківщини 1 квітня Андрій одним з перших пішов до військкомату і став на захист нашої Держави. Вже 17 квітня 2022 року він був мобілізований до військової частини 4066 41 окремого стрілецького батальйону. Брав участь у боях на лінії оборони Долина-Богородичне, що на Донеччині. 6 червня 2022 року Андрій загинув у ході бойового завдання, обороняючи від агресора село Богородичне Краматорського району Донецької області. Загинув унаслідок прямого попадання міни від множинних мінно-вибухових травм, несумісних із життям.

Майже півтора місяці вважався зниклим безвісти. Через те , що у Богородичному велися запеклі бої і село було захоплене росіянами, тіло не могли забрати. Лише 16 серпня 2022 року Андрія поховали на кладовищі у рідному селі. Того дня йшов дощ. Небо плакало, втрачаючи вірного сина України. Нещасна мати в сльозах схилилась над закритою домовиною. Родичі, близькі, друзі... Всі прийшли до нього, віддаючи свою шану.

З тих пір минув рік. 1 липня Андрію мало б виповнитись 29 років. Тільки б жити і жити... Створювати сім’ю, піклуватися про своїх близьких, втілювати свої плани на життя... Але, на жаль, не судилося. При вході на кладовище майорить жовто-блакитний прапор біля могили захисника . Його важко обійти, стримуючи сльози. Адже ми розуміємо, завдяки кому ми живемо в нашій Україні.

Ми зажди пам’ятатимемо нашого Андрія, нашого Героя. І завжди будемо пишатись. Вічна пам’ять і слава захиснику України Андрію Глущенку!